Наша кнопка:

Отримати код кнопки

 
Головна » Школа » Історія м. Вишгород

Історія міста Вишгород

Вишгород, Вишгород –
Моя прадавня вічна мрія.
Вишгород, Вишгород –
Моя опора і надія.


       Давній Вишгород виник у Х ст. у 15 км вище Києва і гирла Десни, на високих пагорбах правого берега Дніпра, біля важливої переправи на торгівельних шляхах. Із самого початку будувався як місто-фортеця, яке було оточене потужними дерево-земляними укріпленнями: валами, ровами, ескарпами. У місто вели три дороги: зі сходу - з долини Дніпра і перевозу; з півдня - з Києва; з півночі - з Поліського шляху.
       Площа міста перед татарською навалою становила не менше 80 га. Як усі великі міста Київської Русі Вишгород поділявся на княжу частину - дитинець; кремль та посад - ремісничі житлові квартали, що були як в межах укріплень, так і поза ними (у долині Дніпра).
       Вишгород був найближчою до столиці резиденцією великих київських князів. У Х ст. його називали на честь великої княгині - "град Волзин". Володимир Великий тримав тут своїх холопів.
За часів Ярослава Мудрого Вишгород стає значним духовним центром Русі. З 1020 р. в ньому перебували останки перших святих мучеників - князів Бориса і Гліба. Роль Вишгорода, як значного духовного, релігійного центра підтримувалась авторитетом як митрополітів, так і світською владою, особливо великими київськими, чернігівськими та переяславськими князями.
       Ярославичами (в 1072 р.) був збудований дерев'яний храм св. Бориса і Гліба. Онуки Ярослава: Святополк, Володимир Мономах та чернігівський Олег Святославич в 1115 р. побудували великий кам'яний собор-мавзолей та оздобили поховання князів золотом і коштовностями. За розмірами це був найбільший храм на Русі.
       1115 р. Володимир Мономах будує під Вишгородом перший мост через Дніпро.
       З кінця ХІ - початку ХІІ ст. , місто стає значним економічним центром Середньої Наддніпрянщини, де швидко розвиваються гончарне, залізоробне та ювелірне виробництво. Вишгород стає об'єктом пожалування, але не перетворюється на окреме удільне князівство, а залишається передмістям Києва. У Вишгороді знаходились ставленики великого київського князя на правах воєвод: Ярополк Ізяславич, Всеволод Мстиславич, Вячеслав Володимирович, Андрій Юр'євич та ін. Була тут і своя посадська влада - тисяцький, який здійснював і поєднував адміністративне керівництво, поліцейські функції та функції визиску. У цей же час будуються нові укріплення міста.
       Із середини ХІІ ст. роль Вишгорода поступово знижується. 1155 р. його самовільно залишає Андрій Юр'євич Боголюбський. У 1169 р. місто стало плацдармом для розгрому Києва, а невдовзі настає черга випробувань і для самого Вишгорода. 1172 р. він витримує дев'ятитижневу облогу коаліції з 20 князів.
       Смоленські Ростиславичі, в руках яких перебувало місто у 2-й половині ХІІ ст. (Давид Ростиславич - 1180 р., Мстислав Давидович - 1187 р. та ін.) для зміцнення ролі своїх смоленських, доменіальних володінь переносять останки Бориса і Гліба під Смоленськ і духовна роль Вишгорода занепадає. Востаннє місто згадується близько 1214 р., коли точилася боротьба між новгородськими та київськими князями, Вишгородці стали на бік київсткого князя Мстислава Мстиславича. 1240 р. місто розділило участь Києва та інших міст Середньої Наддніпрянщини: було знищене військами Бату-хана.
       Після монголо-татарської навали життя у місті поступово відроджується. За литовських часів Вишгород - невелике містечко. Проте знову зруйноване татарами у 1482 р., і у документах ХV-ХVІ ст. згадується як проста "прикоморня", а в ревізії Київського замку 1543 р. як "земля пуста, людьми неоселена".
       ХVІІ ст. Вишгородські землі надаються як вислуга різним людям. У люстраціях (описах) 1616 та 1622 рр. він згадується як містечко укріплене замком з населенням у 100 дворів, з відновленою дерев'яною церквою Бориса і Гліба. Але і Визвольна війна 1648-1654 рр., і Руїна, що прийшла слідом за нею, остаточно зруйнували Вишгород як міський населенний пункт.
       У ХVІІІ ст. Вишгород - звичайне київське село, де мешкало в 47 хатах 228 душ селян (1787 р.). Через півстоліття тут було півсотні дворів та 700 людей чоловічої та жіночої статі. Таким Вишгород залишався і в середині ХІХ ст., коли протоієрей М. Сікачинський за проектом відомого архітектора Костянтина Тона побудував на фундаментах давнього Борисоглібського собору цегляну церкву з дзвіницею та церковно-приходську школу.
Епоха капіталізму прийшла у Вишгород разом із цегляними заводами Л. Черноярова, Ф. Березовського та найманою працею. Головною продукцією була вогнетривка цегла - межигірка. Більшість працюючих на заводах - із сусідніх губерній. У невеликій кількості працювали вишгородці і на Межигірській фаянсовій фабриці, яка діяла до 1885 р. і була відома своїм якісним фаянсом, що поставлявся навіть на імператорський стіл. 1900 р. у Вишгороді мешкало півтори тисячі чоловік в 272 подвір'ях, які займались городництвом, садівництвом, хатнім ремеслом та промислом.
       У ХХ ст. Вишгород разом з усією Україною пережив і буремні роки революційних змагань, і Громадянську війну, і сталінські репресії, і жахливу окупацію віськами фашистської Німеччини. Як символ жахів останньої війни майже до кінця сторіччя стояла напівзруйнованою церква Бориса і Гліба, яка пам'ятає історичні події листопада        1943 р., коли укотре Вишгород став плацдармом для штурму Києва.
       У повоєнну епоху місто знову звелося на ноги, завдяки будівництву велетня гідроенергетики - Київської ГЄС, - однієї з найбільших на той час теплоелетроцентралей Європи. Вишгород спочатку став києво-комсомольським селищем енергетиків, а потім і містом, центром Вишгородського району.



[версія для друку]